неділя, 31 грудня 2017 р.

Тёмные углы души

В тёмных углах души,
Где кролик хотел повеситься,
Ты меня не смеши
Тем, что на языке вертится.

С тёмных углов души,
Где ужик уже не поместится,
Меня уводить не спеши
К тем, кто каждый день крестится.

В недрах чёрной души -
Тихо, спокойно, но одиноко,
Зато на мои уши лапши
Не вешают и нет чёткого срока.

С уголков застойной души
Нечего взять, наверное,
Сиди себе да что-то пиши
Нелицеприятное или нервное.

В тех тёмных местечках души
Я не искал приюта,
И ты его там лучше не ищи,
Забыв эти строки как будто.

субота, 30 грудня 2017 р.

Зайко

В новостях четвёртый день подряд трындят про остров Бали -
Не сильно напряжно, но всё-таки немножко подзаебали;
Порядком заебали меня люди, не прекращающие лгать,
Также заебала невозможность нормально, как раньше, дышать;
Заебло то, что я кагбэ не сам, а поговорить-то и нескем,
Заябало ещё в норку, что нет у меня своего укромного места;
Заипало расплачиваться за каждую, даже незначительную, печеньку,
Заебало смотреть не на природу, а на гробовую стенку;
Заепал мой центр областной и близлежащие сёла,
Заэбали гламурные пацыки и тупая, как лошадь, тёла;
Заебал не влажный язычок любимой, а свой, что ночью сухой,
Зайэбало то, какой реальность стала и задрало вести вечный бой...

четвер, 28 грудня 2017 р.

Анатомия

Правая грудь, левая грудь,
А между ними струйкой бьёт ртуть;
Пухлые губы, малые губы,
А между ними в бой зовут трубы.

Фаллопиевы трубы не умолкают,
Жизнь новую прийти приглашают,
А ты на правом лежишь боку
И час твердишь себе: "я всё смогу".

Верхние пальцы, нижние пальцы -
Все поголовно блестят будто в смальце;
Волосы сверху, волоски снизу -
За них вьющихся не выдадут визу.

Лоб наверху, лобок же внизу,
Я по тебе к нищете проползу;
Конечности здесь, конечности там -
Мы их наблюдаем по сторонам.

Руки берут, ноги дают
Телу — еду, духу — приют;
По копчику, также и по бедру
Предпочитаешь тереть поутру.

Глаз с правой стороны и с левой стороны,
Ебутся тёлки, дерутся пацаны;
На правой и на левой тощей ягодице
Из Твиттера летают лого-птицы.

Этот затылок, эти виски,
Этот загривок, эти соски,
Эти два зуба не знают тоски,
Как бы рискуя распасться в куски.

Бирюзовый пупок — центр живота,
А в нём сокрывается вселенская простота;
Розовый пупок — районный центр чрева,
В низах коего движется траффик, колышется плева.

Желчи полные карманы,
Железа полна обмана,
А под мышцей икроножной
Вырос нарыв, но он ложный.

Влажный язык, крайняя плоть
И тридцать слов, что смогут больно уколоть;
Шейка матки, плечо, под часами запястье -
Всё намекает на капли счастья.

Артериями свяжется свитер
И на заработки отправится в Питер;
Кисти, как ветвистых деревьев кроны,
Преобразят фуражки в короны.

Пальцев фаланги и подушки
Порвут красный прыщ на макушке,
Что размещён в ветхой избушке
На старой и вонючей опушке.

А из уретры, будто из пушки,
Выходят метры и крови струи;
Из-под волос и перхоти сад
Выйти на волю каждый бы рад...

середа, 27 грудня 2017 р.

Оливье(2)

Я расставляю ноги — хочу обниматься,
Ведь он так красив, в длину — восемнадцать;
Я развожу ножки, но вдруг может статься,
Ты - просто шанс от скуки и незачем гнаться...

От улыбки злой олень светлей,
От укола в небе радуга проснется,
Поделись ты наркотой своей,
И тебе, чувак, не раз еще икнётся!

И тогда наверняка вдруг запляшем гопака,
И кузнечик запиликает на нервах!
С голубого паренька тянется ко мне рука,
Ну а дружба начинается, во-первых,
С голубого ручейка и стакана коньака,
В общем, дружба начинается с бутылки!...

Мимо белых яблоков очей,
Мимо красного яблока яичка
Волоса из неведомых щелей
К нам спешат и опять бегут к синичкам.

Облака — белоснежные какашки!
Облака — что ж вы трахаетесь с Машкой?
Не смотрите вы, пожалуйста, свысока,
Опускайтесь и знакомьтесь — Егорка!...

Зеленіють шмарклі зелені,
Ані Лорак знову на сцені,
І під сценою теж вона
Смокче бабки з Ве. ПутіНА!

Оливье

Красная простынь, побитые блюдца,
Мальчики пьяными весь день ебутся...

Бульвары, проспекты, бомжи и собаки,
Я посмотрел вчера триллер про Чаки...

Глазные яблоки красные на снегу,
Глазные яблоки, яблоки на снегу,
Ты их ещё шевелишь, а я уже не могу,
Ты их ещё почистишь, я же их враз запеку...

Подошёл парень к банкомату,
Кутаясь в зябкое пальтецо,
Весь в соплях и в губной помаде
Перепачканное яйцо...

субота, 28 жовтня 2017 р.

Ножі

Іржавий ніж покаже дорогу на кладовище,
Яке може бути нижче, яке бути може вище;
Керамічний ніж вкаже напрямок на цвинтар,
Де на Пагорбі слави підноситься темний лицар;
Металевий ножик в руці продемонструє іще
Багряно-червоних спеціальних ефектів явище;
Білий ніж, що з пластику виготовлений був,
Я прохатиму, щоб мою незабутню перемогу здобув;
А може, модняві ножі з дамаської надміцної сталі
Шлях мій до райського пекла кров’ю намалювали;
Забруднений ґрунтом довжелезний ніж у руках долі
Повинен візок мій розвернути обличчям до волі;
Отруєним клинком гострого ножового кінця
Підпилено одну або декілька ніг мого життя стільця.

пʼятниця, 27 жовтня 2017 р.

Вантаж 200

Я тут, немов лошара, сиджу, дивлюся новини,
Якогось дідька ще й досі сподіваюся на зміни
Позитивних тонів, проте не у великій політиці,
Не в сусідньому районі міста, не на Митниці,
А у своїх шухлядках, що знаходяться в голові,
До якої варто б торкнутися козацькій булаві,
З розмаху, щоб напевно, рухом таким різким,
Аби з мого писку потекли скривавлені мізки;
Тому що запарив метал думок і чорні емоції
Неземної міці, таких самих вигляду і пропорції,
Що будувалися роками, цеглина за цеглиною,
Поверх за поверхом, де хвилина здавалася годиною,
Коли сил вже не було, але процес був незворотнім,
Коли поміч вітром віднесло і діло стало самотнім,
Самотнім до найвіддаленіших особистості кордонів,
Яких слід дістатися, попри велику купу перепонів;
Мізки мої скажені видно крізь шпаринки звідусіль,
Без зайвих напруг, без непотрібних нікому зусиль,
Без куль, що відмовляються летіти у мій бік,
Без гарних перспектив, до відсутності яких я не звик;
Боже, що на моніторі слідкує за нами, друкую листа до тебе,
А в полі адреси я напишу: “справжнісіньке блакитне небо”,
Наступний текст складатиметься з прохання про “вантаж 200”,
Що приїде по мене у наше гарне-пригарне місто.

середа, 27 вересня 2017 р.

Гн.

Я не дивився на годинник,
Коли з'являвся на цей світ
Букет, як ефемерний чинник,
Що зіпсував батьківський рід.

Свої невидимі кайдани
Навмисно я не віддавав
Ані до рученят Оксани,
Ані до рук тих, що їх брав.

Мої думки — лише мої,
Я жадібно їх бережу,
В калюжі відпускаючи,
Неначе за життя межу.

Дивлюсь у нутрощі екрану,
А він на мене дивиться
І роз’їда глибоку рану,
Яка ще тліє й піниться.

субота, 16 вересня 2017 р.

Прах

Лопается то, чего не видно
Больно так и так обидно;
Разрывается на сто кусков
Натянутое нечто во главе у львов.

Разъедается давнишнее,
Выжженное спиртом с вишнею;
Ломается уже привычное
Тело всё асимметричное.

Разбивается о пол паркетный
Зов тот тихий, незаметный;
Инвалид и в США
Должен быть убит из ППШ.

Распадается на части
Целофановый пакетик страсти;
Расстворяется как сахар
Тот, кого послали на хер.

Разлетается со свистом
С ветром в небе чистом-чистом
Прах и прямо в глаза птицам,
Будто я им всем там шприц дам.

Рассыпаются в здании вши
И их дети-малыши;
Расплавляются в умах
Байты, те, что шьют в мозгах.

Разлагаются в коробке
Мясо и одежда робко,
А ещё в той же коробке,
В урне мусорной ушные пробки.

пʼятниця, 15 вересня 2017 р.

Явь

Лысые чувства руководят
Парадом голых эмоций,
Жёсткие меры опять наплодят
Смертей шесть крупных порций.

Пустые цели последнее
Отберут и строевым шагом
Уйдут на заре в место среднее
Между гербом и флагом.

Звания без вести пропавшими
Числятся семь дней недели,
Ангелы наземь падшими
Считаются, ежели власти хотели.

Ярмарок зла предполагает
Его же продажи с покупками,
Пингвины вновь собирают
Литры оваций кубками.

На плантациях травяных
Бродят хозяева мира,
Их возносят до ликов святых
На стенах будки или сортира.

Листья в рюкзаке

Я хватаю листья,
Их сую в рюкзак,
Дно в котором чисто,
Где обитель — мрак.

Я стараюсь снять
Сей немой багаж
Напрасно, видать,
Ведь велик уж стаж.

Безуспешны все
Наивные попытки
Белки в колесе
С фиксацией на плитке.

Белка ль то иль жук -
Нет значения,
Важной пытки сук
Жжёт как напряжение.

Я ныряю в ванной,
Прохожу в портал,
Слышу голос странный
О том, что устал.

В кратер скатываюсь,
Где могила ждёт,
Смерти улыбаюсь
Во весь личный рот.

Нанесу на свой
Живот и левую ключицу
Символ заводной -
Пусть осуществится.

Моё предписание
Пусть уже случится -
Без лишнего внимания
Готов в землю спуститься.

середа, 13 вересня 2017 р.

Его

Его существование выглядит несколько примитивно,
Если смотреть невооружённым взглядом;
Но ему до глубины души, где бесы, искренне противна
Зависимость от изнывающего передка и активного зада.
Его возмущают вездесущие людские понты,
Бросаемые направо и налево с завидной регулярностью;
Но у него свои, нетривиальные взгляды на вещи и мечты
Принять на душу одну дрянь и попрощаться с иной гадостью.
Его порядком задевает отсутствие культуры и логики
У бОльшей части нашего расчудесного народа;
Дошло уже до того, что подавляющая часть юморных роликов
Не тОркает совершенно, как будто без чувства юмора идиота.
Его напрягают человечки, нагло стоящие за спиной,
А будоражат до мурашек, снующих туда-сюда по коже
Бледного цвета, не в пример тёмному у котлеты свиной,
Из свиньи, убиенной ради едьбы, бывшей нестарой, похоже.
Его колят позитивные выпады пипла не вовремя и не к месту,
Слова необдуманные ещё ширяют, что ветер напоминают;
Он чистосердечно наслаждается не только начинкой, но и тестом
И, к превеликому сожалению, никому из ближних не доверяет.
Его также коробит ощущать зависимость от сортира и снеди,
От людей с большой буквы, находящихся рядом и не очень,
От дней задравшей недели, от закидонов природы, от привкуса меди
Иль другого металла, обосновавшегося в ротовой полости прочно.
Его праздники касаются только либо в контексте лиха,
Либо и вовсе обходят стороною, что явно лучше первого варианта;
Его не колышат модные тренды, на которые падки серые мыши и лихо
Скупающие даже ненужные им, казалось бы, вещи типа старо-поломанного серванта.
Его эгоистично беспокоят тенденции потерь всего и вся, что имеет,
Что стабильно продолжается уже который год кряду, то частично, то полностью;
Его не привлекает одиночество, из-за которого характер ежедневно темнеет
И всё меньшие шансы стать ещё одной телевизионной новостью.
Его не прельщает видеть себя вороном с белоснежно белым оперением,
Как будто он один чётко знает, чего хочет и не спешит с формулировками;
Его восход на самом деле оказался ни чем иным как затмением,
Причём не исключительно своим, хоть никто и не буянит забастовками.
Его кумарит, что определение нормы является практически синонимом большинства;
И ладно бы, если бы хоть оно было хорошим — так ведь нет же!
Кругом одни паразиты… Хотя нет, не одни — их беспорядочно много, как у костра,
Они тусуются возле меня, убивая последние позитивные надежды.
Его мучает то, что, находясь дома, у него внутри гложет чувство, что он в гостях;
Его парят формальности окружающие его и то, что ничего ему не принадлежит;
Его долбит Холод Морозович и его приспешники, танцующие на костях;
Его не устраивает то, что жизненно необходимое не бежит, а уже лежит.
Его замахало вынужденное и вечное терпение, без пауз и без перерывов,
А не терпеть уже не получается, как бы ни старался — всё напрасно;
Его забэмбало сосуществовать с чужеродными элементами в общей среде взрывов
Постоянных, когда организм их отторгает, а они всё лезут и лезут… Это ни разу не классно!

четвер, 7 вересня 2017 р.

Кислота

В шахтах ушей растворяются
Слова из глупых ртов,
Яблоки глаз вращаются,
Прячась под век покров.

Предложения воспринимаются,
Как укусы голодных крыс,
Фразы в череп вбиваются,
Что разит уже вечность ирис.

Волосы дыбом встают
От вида из будущего,
Певцы, как обычно, поют
В мнения стиле бытующего.

Руки опять удивляются
Регрессу, что не за горами,
А лёгкие в путь собираются,
Пролегающий между холмами.

Ногти рты раззевают
От вида замерших ног
В прошлом, где их обуздает
Истории книжной Бог.

Морщина лежит на морщине,
Над ними фаллос стоит -
Такова судьба мужчины,
Чьё эго снова не спит.

А кто-то вставать обречён
Каждое утро, без права
Остановить горящий картон
От пары-тройки капель лавы.

пʼятниця, 1 вересня 2017 р.

Его фильм

В его фильме главные роли
Который век уже исполняют
Из Чистилища с солью боли
И даже на ночь они не отпускают.

Фильм его имеет сюжет,
Как у неоконченного романа,
Формата бульварных газет,
Которыми прикрыта рана.

Саундтрек к фильму писал
Композитор с талантом, а спел
Хор из тех, кто низко упал
И подняться вновь не сумел.

Аккомпанемент нерождённых младенцев,
На подтанцовке в санузле — общества отбросы,
Но это всё будет со временем новых переселенцев,
Наводнивших наш лес, как свора голодных кровососов.

Дыры

Дыры в моём мясе
И в мышечной массе;
Дыры — глубоки,
А в них — пауки;
Дырообразование
Не подходит к подсознанию;
На четвёртой фазе дыр
Мысли производят сыр;
Из глубоких дыр течёт
Кровь в сосуд, где компот;
Ты прощаешь дырки,
Их колупая вилкой;
Вы бежите из дыр вон,
Обретая секс и сон;
Пламя извергает дырка,
Так подбрось в неё опилки;
Лишними дырочки не бывают,
Даже когда нас убивают;
А я о дырах здесь пою
И очень медленно гнию.

середа, 30 серпня 2017 р.

Черви

Длинная боль будет опять -
Этого не убрать, не отнять,
А я посмею над нею поржать.
Долгая боль будет кусать,
Что глаза захотят зарыдать,
Так, что захочется яда в рот взять.

Испокон веков во мне живёт червь,
Хотя я ему указываю на дверь.
Черви ходят маршем по потолку,
А я не служил в ихнем полку.
Сияют улыбками лица червей,
Но им наш народ не откроет дверей.
Дети червей — наше будущее
И море содрогается бушующее.
Наша основа стоит на червях,
Аннексировавших места на костях.
Как у насекомых, так и у червей,
Имеется свой выходной иудей.
Червей не слышно по ночам,
Когда их рёв заказан Богом нам.
Внутренности от павших червей
Ты своей рыбе купи да разогрей.
Люди поклоняются червям перед сном,
Мотивируя это протухшим умом.
Червям нечего терять, кроме гордости,
Пяти кадров льна от трёх граммов колкости.
Полосы и пятна на червяках
Встречаются в подвалах и на чердаках.
А я не буду опять и опять
Из червоточины в мир вылезать.

середа, 16 серпня 2017 р.

Пора!

Моя фотография выцвела уже и вся потрескалась,
Жизнь — не жизнь давно, но пока ещё и не оборвалась,
Хотя в поисках секатора нахожусь я уж долгими годами,
Но пока приходится довольствоваться лишь острыми гвоздями.

Пригласил бы меня такого кто-то в доменную печь,
Предложил бы хоть кто-нибудь на ужин меня сжечь,
Сервировка стола чтоб состояла из нескольких досок,
Которые в качестве соуса пускали бы смоляной сок.

Меня летами закапывает солнце под грунта облака,
Мне видится коллегою полотенце для тяжёлого потолка;
Люди так любят других людей копировать, а я сижу пока
И всё мечтаю о том страшном моменте, как буду лететь свысока.

Это падение будет длиться ровно тринадцать минут,
В процессе его у меня за спиною крылья не вырастут,
А высота превысит шестьсот шестьдесят шесть метров
И грудь будут надувать порывы южного ветра.

Ищу

Красоту из виду теряю,
Не живу, а выживаю,
С факелом в руке блуждаю,
Ищу смерть, а искать где — не знаю.

Нет её за кирпичём,
Её нет и за кустом,
Мои поиски — ни о чём,
Меня не зовут они и мой страх в том.

За каменною скалой
Мой не слышится злой вой…
Съешь меня сегодня жадно -
Это будет мне приятно.

Берега

Пусть мы с тобою в разных местах,
Я вновь без сна, а будто бы в снах;
Ты не со мной и не с другим,
Зато я, как всегда, с геморроем своим.

Нет перспектив сблизиться нам,
Ты там одна и я здесь, блин, сам;
Зачем продолжать это блюдо варить,
Не стоит ли всё уже прекратить?

Рассыпались планы на много осколков,
А мне бы ввести под кожу иголку;
Приоритеты давно поменялись,
Самоубийство — всё, что осталось.

Можно же долго воли судьбы
Ждать, говоря фразу «вот если бы...»,
Но мне, право слово, осточертело
Вся трахомудия из-за мозга и тела.

Таю

Не сприймай всерйоз піхви чужі,
Ти — лише мороз в моїй душі.
Я не така, як про мене кажуть...
Я ще гірша, не святая.
Божевільна, слаба і сильно тупа –
Проста Тая!

Просто Тая, просто Тая,
Я від природи тупа є.
Колюсь весела та не сумна я,
Але завжди я тільки Тая!

Не кажи мені, що все лайно,
Знаю я сама, життя — багно.
Коли на перці глибока осінь
Я кажу собі, що зкосить.
Джміль відлітає і воскресає -
Просто палаю!

Тая

Розійшлися дві дороги, дві дороги – дві ноги.
Розійшлися-розлетілись ми, як геї-півники.
Я пішла прям з підвіконця, ти на хуй пішов, як дід –
Вже не бачу на долонці я твоєї сперми слід.

Дві дороги розвели нас, хтось вже зліг під пласт землі,
Хтось втопився вже у морі від жала медузочки.
Що ти робиш, я не знаю – може, тужишся вночі.
Ти веселий з наркотою, знов невесело мені...

Там, де я – там мене їбуть,
Там, де ти – в циці назва “грудь”,
Там, де я – піхва у волоссі,
Там, де ти – все, мабіть, здалося.
Там, де я – там скажений сміх,
Там, де ти – сором там і гріх.
Там, де нам було добре втрьох –
Не росте вже там горох.

Ми далекі люди стали, ми на різних берегах:
Берег мій як хуй червний, берег твій завжди в трусах.
Друзі кажуть "божевольні", друзі мали ззаду нас,
Ну а я прохаю долі нам побачитись ще раз.

субота, 5 серпня 2017 р.

Враки

Ёмкими вагонами
Да белыми колоннами
Я днями питаюсь;
Скользкими металлами
Да серыми скалами
Вечерами маюсь.

Когда я ездил, я катался,
Когда смеялся, то улыбался,
Когда любил, нещадно бил;
Старых я предал и ушёл,
Куда — не ведал, но нашёл,
Как только ел, так сразу пил.

Режет глазом по бедру
Утро там, где я умру,
Весь застыв в признании.
Жизнь с лица ногтём сотру,
Бритвы лезвием в спирту
Начерчу план свой в изгнание.

Песнями или стихами
Мухи вьют интриги сами
Про обед, про ужин и
Завтрак с яйцами пашот,
От которых жёлтый рот,
А ещё бактерии.

Звуки облепили мозг,
Превратилась кровь уж в воск,
А глаза закрыли
Те, кто рядышком стоят,
Те, довольными кто спят,
Те, кто яму долго рыли.

Ласками вишнёвыми,
Нестарыми, новыми,
Мирными, нерусскими
Обнимали ручки две,
Как парой стройных ветвей,
За и перед спусками.

Вечерними париками,
Стенами, окнами и потолками
Оглянусь с разбегу вперёд;
Блеклыми привидениями,
Седыми произведениями
Набью твой невозмутимый рот.

Непредсказуемых картин,
Разукрашенных витрин
И десятков тысяч марширующих солдат,
С невозмутимыми минами,
С астрами малиновыми,
Недавно, но так явно, я видеть был искренне рад.

неуд

Верха твоего пугаясь,
Низом твоим восхищаюсь,
А ещё мне нравится капля,
Скатывающаяся из-под платья.

Слюна забивает глотку,
Когда вижу тебя в колготках,
А под ними попка, пилотка,
Пьянящая будто водка.

3:3

Так одиноко там, где я сегодня нахожусь,
Так шумно там, где ты сейчас стоишь,
В пустой я гроб опять сложусь,
А ты меня опять простишь.

Моя бессонница одна на весь район,
А красота твоя таких масштабов,
Что даже Бог тобой любуется и он
Мест не находит в своём штабе.

Месяц там, где ты, там, где я — луна,
Выход главный мой — прямо из окна...
Стерильный мозг не загружается,
А цель моя конечная — прострация.

Квітучий Рай там, де ти, смород і Пекло — де я,
Для тебе я чужий, для мене ти — своя;
Музики аромат в твоїх очах щодня,
Ти — мій наркотик, а я... я — лише біль твоя.

Твоя велична краса все розвивається,
Твоя душа знову і знову розквітає,
Очі мої від тебе в захваті лишаються,
А післясмак твій довго-довго сяє.

З власних бажань спадаю на холодну
Кров і спускаюся в труну природну...
Пірнаю у твоє хвилясте волосся
Чи то мені просто здалося?...

четвер, 15 червня 2017 р.

Нейро-нерв

Яркими палитрами заброшенных домов
Осень разукрасит тени облаков;
Стройным эпизодом завуалирован
Чёрно-мокрый шкаф, столик и диван.

Пьяным ворсом на паласе
Вымочена в биомассе
Стрекоза, оса, жёлто-толстая пчела,
Муха, тля, блоха и вошь, диаметром в полстола.

Волосами, перьями, катышками серыми
Мы ножи точили, но были не первыми;
Заварными почками по вареным зубам
Ударил негодяй, глядя по сторонам.

Я образ заварю,
Что будет — посмотрю;
В отрядах цвета белого давно я состою,
Пусти же пулю в лоб мне, пока я здесь стою.

Я в жерло вулкана смотрю,
Я пулю в своём черепе шёпотом благодарю;
Мне не судилось старым быть -
Будьте ж добры меня убить.

Я роняю сознание на густой-пригустой асфальт,
Я стараюсь быть последним, но происходит фальстарт,
Я пытаюсь отстать ото всех,
Но у Богов почему-то провоцирую только смех.

Я — не я на этой планете,
Моя кожа выглядит чужой, вися на моём скелете;
Моя семья — не хищники, но я для них чужой,
А так хочется столб и чтоб он был полностью мой.

Сознанье плавится, пылая в мучениях,
Мысли не опускаются к уровню о развлечениях;
Накладывается реальность на фантазии
И варится всё это в кислотном безобразии.

Чай

Коль истощилось уж тело
И нет ничего совсем впереди,
Не доводи до предела,
До предела не доводи.

Если в петлю лезешь смело,
То в тот ответственный миг ты не бзди,
Не доводи до предела,
До предела не доводи.

Если ты, блядь, напердела,
Не парься, малыш, и прочь не уходи -
Напердела, так напердела,
Организм свой не изводи.

Если за «шахтёр» болела,
С тобою нам не по пути;
Желаю, чтоб скунса ты съела,
До греха лишь не доводи.

понеділок, 12 червня 2017 р.

Punk Not Dead

Смерть не оправдывает, не прощает,
Смерть останавливает, забирает,
Смерть будоражит, вселяя надежды,
Смерть порождает радость, как прежде.

Смерть не производит обмена,
Только лишь дарит покой в своих стенах;
Смерть умеет внезапно являться,
С нею наедине хочу я остаться.

Смерть не заставит себя долго ждать,
Если ты ей не будешь препятствовать;
Смерть, мне подобно, не любит ждать,
Но любого в свой мир готова принять.

Не нужно смерти моей здесь мешать,
Дайте возможность меня ей обнять;
Смерти плевать на пол мой и статус,
На то, человек я, страус иль кактус.

А смерти возрасты покорны все,
Без каких бы то ни было исключений;
Со смертью не спорит даже ОБСЕ,
Как не спорят и десятки военных поколений.

Под смертью прогибается религия любая,
Любая национальность и кожи цвет;
Жизнь была как будто бы водичка питьевая,
Жизнь была, а с нею — день, но ночь пришла и выключили свет.

Гниют на теле разноцветные его участки
И тлеют области, пуская кровь как акварели краски:
Жёлтого оттенка губы, серые ореолы вокруг глаз,
Сиреневые руки, синие ноги, конец наступил только сейчас.

Скло

Потворне скло, за ним -
Потворний світ з брудним,
Спотвореним, старим
Чоботом, що ступив на Крим.

Потвори повзають,
Потвори дупи лижуть,
Потвори парами йдуть,
Куди інші потвори кличуть.

Хвороба у потвор -
Зациклений повтор,
Що з дня у день, як світлофор
Або ж продажний хрін-прокурор.

Мету всі певну мають,
Коли потвор ще знімають
Дисплеїв для, які тримають
Пальці людей й жах викликають.

Багато зайвих думок
Має мавпа й не має вовк,
А я як некваплива черепаха,
Але схожий чомусь на птаха.

четвер, 4 травня 2017 р.

Срок

Местами фантазий привык, нехотя, путешествовать,
Отказывать принялся крик и голос стал бедствовать,
Уж полтора года как умер последний смысл утра,
Мотив пьесы ещё не утих, но празднует детвора.

Лежать — ещё не спать, сидеть — не отдыхать,
А слышать звуки разные — их ещё не издавать;
Читать или писать — не факт, что вникать, понимать,
В бликах стёкол видеть себя — себя ещё не принимать.

А настоящее замерло в ожидании, в каком-то вакууме,
Непонятно, как ему предоставить шанс себя охотно обнять,
Хочется прекратить искать себя в скитании, зло держа в уме,
Но бунт неустанно вынуждает протесты все осознавать.

Как долго висеть с петлёй, затянутой давным-давно на шее,
Как долго лежать и гнить в холодной-холодной траншее,
Как долго пылать, сгорать, продолжать вновь и вновь обжигаться,
Но не до конца, продолжая в Аду оставаться?...

понеділок, 24 квітня 2017 р.

Вері хеппі енд

Статеві оберти думок
І черговий серця дзвінок...
На голову вкладуть вінок
Й чарками заграють злий рок.

Запросили усіх вже до столу,
Підстрибують чарки по колу,
Рок поступово переходить до рок-н-роллу,
Одні п’ють горілку, інші смокчуть кока-колу.

Почали за упокій, закінчили ж привітанням,
А про те, чому худий, не звучать більш запитання,
З Хокіном зі Стівеном не лунають більше порівняння...
Настав фінал і не народяться більше нові бажання.

пʼятниця, 31 березня 2017 р.

6 чувств

Я видел искренний смех у младенцев,
Я видел искренний смех юношей,
Я видел искренний смех в полотенце,
Но я не видел такой смех детей.

Я слышал движения тока по нервам,
Я слышал треск кровяных веток,
Я слышал ор сердца почечным стервам,
Но я не слышал открытия головных клеток.

Я пробовал боль отпускать проводами,
Я пробовал боль заедать горечью ссор,
Я пробовал боль отворачивать граблями,
Но не пробовал я боль светлых пор.

Я чувствовал вкусы солёного печенья,
Я чувствовал потоки влажного теченья,
Я чувствовал гадость своей даты рожденья,
Но не ко всем ощущал толику сомненья.

Я ожидал разрушения стен терпения,
Я ожидал разрушения вен от старения,
Я ждал, пожиная плоды от смирения,
Но вынужден был сокрывать личные мнения.

Я воздух ковшами хлебал и выплёвывал,
В ладоши не хлопал я на концертах чертей,
Я мыслями собственными движения сковывал
И удобрял обильно беспочвенный дом червей.

Птахи'с

А птахи вгорі, по небу з повітрям літають,
Їм нема для нас слів і справ з нами не мають,
Їм начхати на одяг й вони наших рідин не знають,
Їх питання не стосуються моралі й канони їх не ламають.

А птахи женуться за собіподібними птахами,
Спокушають виглядом своїм куцу й дрібну комаху,
Пташки не володіють гектаром місцин між вами і нами,
Їм простір глобальний належить, а я секунди летітиму з даху.

Існує такий птах — червоно-галасливий півень,
Його я не прихильник і не вітаю його даун-рівень,
Мені не до вподоби його гребінь, голос й пихатий хвіст...
Сподіваюся, той, хто потрібен мені, зрозумів вірша цього зміст.

середа, 15 березня 2017 р.

Екс

Я не живу навмисно,
Я не жую корисне,
Існую ще я, звісно,
Та в світі мені тісно.

Так давить порожнеча,
Так тисне ворожнеча,
Мрію ж про кровотечу,
Зводячи власні плечі.

Поміч була б доречною
З дорогою безпечною,
Направили би на яку
Дупу мою аж ніяк не м’яку.

Нічого не втрачаю,
Крім тих, кого кохаю,
Але з ними, до речі,
Ми не сплануємо втечі.

пʼятниця, 10 березня 2017 р.

Своє/чуже

Знайомі світлини, а місце — чуже,
Знайомі тортури, страждання — також,
Знайомими стали перешкоди і вже
Не світять ліхтарі й не кличуть у подорож.

Знайомі турботи і темні роботи,
Чужі місяці, свята чужі так само,
Кволі мотиви й повільні симфонії ноти,
Мені вже жити зарано... Вибачай, мамо.

Чужі заняття — справи зовсім не мої,
Мої з’являються із ксероксу всі ситуації,
Немов з заздалегідь прокладеної колії,
Я переходжу знову в свій звичайний стан прострації.

субота, 4 березня 2017 р.

Пам'ятаю...

Я пам’ятаю плани й до них важку дорогу,
Я пам’ятаю чорно-червоних комах,
Я пам’ятаю особисто слова у вуха Богу,
Я пам’ятаю, як тинявся по кущах.

Я пам’ятаю, як блукав я вздовж Дніпра,
Я пам’ятаю ще, як виглядають зорі,
Якою темною є ніч, як вранці стара,
Роздягнена вона вночі як плаває у морі.

Я добре пам’ятаю тих, кого колись кохав,
Зненавидів кого, кого не цінував,
Я пам’ятаю іспити життя, яких не склав,
Ще пам’ятаю дивовижний світ, який лякав.

Я пам’ятаю гріх тяжкий солодкого смаку
І пам’ятаю помилки, яких не стерти з “куків”,
Я “логи” пам’ятаю про зливу скажену таку,
Але не пам’ятаю зовсім своїх власних онуків.

четвер, 2 березня 2017 р.

Кінець кіна

Дзвін у правому вусі, тиск у лівому з пірсингом вусі,
Бува одночасно в обох він, а буває лише в одному;
Лезо блискуче застигло у занадто плавному русі
На півшляху з бажанням покласти край старому.

Всьому оцьому кінець має бути в решті решт,
Якщо відпустить на волю місце оце стокляте;
Затрахав прихований від сторонніх очей арешт,
Затрахало існування, немов для фільму жахів зняте.

Ротова порожнина знов відчуває присмак металу,
Дупа знову в очікуванні чергових пригод, що не полишають;
Нікому й нічого я не намагаюся довести, щоби знали,
Лишень на миттєвості триллери мене ще втішають.

Нема алкоголю і доступу до наркоти, лиш є віра пігулкам,
Більше ногами з гуми не подорожують очі провулком,
Я ще довіряюся виробам хлібним, кунцівським булкам,
Шукаючи в темряві підсвідомості собі затишного притулку.

А мозок втомився і перспектив світлих тонів більше йому не побачити,
А проблеми складаються в пазли жорстоких колекцій,
А душа все питає й питає, кому оцим усім завдячити -
Людям, Богам чи незвіданим наукою хмарам інфекцій.

понеділок, 20 лютого 2017 р.

Маю те, що маю

Вологі, а ще прохолодні долоні -
Такі вони на дворі, в хаті, на балконі;
Холод у грудях, легені в полоні,
А серце прагне вистрибнути назовні.

Погані думки у справу погану
Перетікають, і, мов з водопровідного крану,
Крапають на рану, а я продовжую
Тримати зубами руку за шкіру, яку зношую.

Те, що давно було, пече і досі,
Аромат свободи глибоко у носі
Згадують рецептори й наразі ще не в змозі
Казати згадкам “ні”, які вже на порозі.

субота, 18 лютого 2017 р.

Кара

Подається струм у скроні,
А з ним з’являється хаос, а з ним прокидається буревій,
Але згодом рожевий поні,
Разом з єдинорогом і пегасом, знімає все те подихом вій.

На самому вістрі ножа,
Там, де є край, там, де кордон, там, де остання межа,
Похований там надійно я
Й уся керамічна пательня моя, і доля, що геть не сподобалася.

Здивованні дивляться очі
З подивом в погляді, з заздрістю ночі й північним домкратом,
На сьогодення і стан поточний,
Де я роблю удар, не рухаючись, де я мовчки кричу гучно матом.

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

Я не той

Вкороти, благаю, мені віку,
Бо я не личу твоїм посмішкам;
Довічні муки доводять вже до крику,
Та не дають замкнути побут цим ключам.

До твоєї сукні теж я не пасую
Й не личить сум твоїм очам з любов’ю;
Я все зім’яв, тепер про те жалкую,
Уздовж судин руки прасую, бавлячись із кров’ю.

Знаходжуся біля твого життя,
У котрого зелені очі й гарні вії,
Але дисгармонійно особа моя вигляда
Поряд з красою світових масштабів в дії.

Отруюю своїм характером твій дух,
Спаплюжую словами настрій твій;
Такою сутність є моя, де кожен рух,
Попри протести мозку, йде на нахабний бій.

субота, 4 лютого 2017 р.

#хочу_додому

Тягнувся б до гострокінцевих зірок,
Так заважає ж низького рівня стеля,
Зробив би додатковий або зайвий крок -
Не дозволяє невидима, але надійна скеля.

Втік би від буття і від щоденних укусів
Зубами зі смородом, як у лайна,
Проте вартові наглядають і зупиняють у русі
Пориви мої позбутися мозку свого майна.

До самогубства і виходу духа з дірок
Не допускає клято-демонічна оселя,
Пустив би тепло-червоний струмок -
Так висушить же його чужа пустеля.

А за плечима ходять істоти безтурботно
І їх самотужки мені наразі не здолати,
Вчергове довгих років побажають спекотно
Мені, а я знаю, що й зараз їх вже забагато.

Вдома — втома, вдома — втома,
В голові моїй — судоми,
Мозок захлисне солома,
Яку підпаліть і йдіть собі додому!

вівторок, 31 січня 2017 р.

Тричі мертвий

Попри перепони і коліщатка,
Виснажений дух мій схопи і відвези
На той темний світ, до смуги Пекла...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри твою доброту і злі розмови,
Що ми звикли чути з екранів ЗМІ,
Ти зв’яжи мій дух, щоб задихнувся...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри умовляння й інші фактори,
Типу льоду і морозу, типу коренів зими,
Яму швидко вириють машини-трактори...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри біль очікувану у майбутньому,
Всі ймовірні фобії, що окупують ці низи,
Мене видали подібно зубу кутньому...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Не так, як вампир, так, як перевертень
Ти мою горлянку перегризи,
Заплямуй наш спільний березень...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

неділя, 22 січня 2017 р.

Відчуваю відчай

Відчуваючи занепокоєння,
Лихо згадую все, що скоїв я;
Відчуваючи до покидьків зневагу,
Проявляю до розумних фунт поваги.

Ой, смереко, чарівна моя смереко,
Забери мене до Пекла;
Ой, смереко, чарівна моя смереко,
Відведи мене до Пекла.

Місяць на небі, проте якось темно -
Це мозок мій генерує, напевно,
Темну матерію усіляку,
Страх трансформуючи у переляки.

четвер, 19 січня 2017 р.

Син моїх батьків

В батьків моїх є син і цьому сину
Бажаю я, щоб він нарешті вже загинув;
Він з пісюнцем, тож чоловічої він статі,
А його принципи і погляди є кляті.

Сходинками крокує він з веселки,
Тримаючи в руці своїй виделку,
Якою він жере, немов отой пиріг,
Життя батьків, у спеку їсть й у сніг.

На все він має власну точку зору,
Яка з нормальним людом геть не співпадає,
Він любить пиво і прозору воду
Із Дніпра, єдиним цілим стати з нею він жадає.

середа, 18 січня 2017 р.

17

Аби ж вікно в життя або хоча б кватирку,
Про двері чи ворота — годі й думати,
Натомість пропонують лиш шпаринку,
В яку комарику і хоботок свій не просунути.

Поширюю історію,
Що особисто створюю;
Разом із недовірою
Ланами йду над прірвою.

Смерті своїй сприятиму,
Як її руки цілуватиму,
А на моїм чолі — мішень,
І там вона давно, не день.

Чи мої мізки іще цілі,
Чи маю нерви уцілілі;
Хто відведе й покаже хто
Ціль, що очолила моє чоло.

В процесі зачинення вагомої брами
Хтось підштовхнув навмисно ззаду,
Підклавши свиню волохату у вигляді травми
Й візуалізувавши криштально-чисту зраду.

понеділок, 16 січня 2017 р.

Зла казка

Показати мені можеш лише добру казку,
Та це вже не змінить в житті моїм поразку;
Порятунок з рученят твоїх я волів би взяти
Той, що допоміг би життя гай подолати.

Закінчи моє життя, зруйнуй його до біса,
Нехай зникне із поверхні вежа моя лиса;
Покажи злу мені казку, щоб із злим фіналом,
Стану овоча мені якось вже замало.

неділя, 15 січня 2017 р.

Не біжить небіжчик небіжа

Я втрачаю сміх,
У Пекло вирушаю,
Споживаю гріх,
Долю спокушаю
На важливий крок
І на подарунок,
Штучний щоб вінок
І тіло в пакунок,
Що труною зветься,
Що із дошок збитий,
Де вік розіб’ється,
Темрявою вкритий.
Сидячи, лежу,
З подихом вмираю,
Мовчу й не кажу,
Бо не довіряю
Тим, хто поряд є,
Тим, чий інтелект
Лиш нормальним є
Й поганий ефект
Випромінює,
Втілює собою
Примітивне все,
Завдає що болю
Голові і нервам,
Підсвідомості
Моєї печерам
І моїй двомовності.

субота, 14 січня 2017 р.

Зомбі-попс

Спи собі сама,
Бо у мене сили більш нема;
Спатимеш сама,
Коли мене геть забере пітьма...

Олені, олені -
Мізки мої вже вкрай стомлені;
Дивні створіння
Мене наближають до рослин коріння...

Я готовий здатись без бою,
Мігрувати до місця, що зветься труною;
Я здаюся без бою,
Б’ючи лезом судини, що мандрують рукою...

А я пливу у човні,
Немов у тому багні,
Мене несе течія,
Якомога далі з життя.

Ночуючи у труні,
Кажу “привіт” Сатані;
Лави знесе течія,
Звільнить мене від життя.

А я вишу в зашморзі,
Кров на моїм одязі,
Мене нудить від буття,
Мене нудить від життя.

А я лежу у морзі
І так спокійно мені,
Я цього довго чекав,
Безліч надій покладав.

пʼятниця, 13 січня 2017 р.

Труна

Торік пластівцями падав білий сніг,
Може, випадковість то, а може — збіг,
Те, що й досі в домовину я не зліг,
Не поклав до сходу своїх ніг.

А я пірну у труну
І ляжу на мілину;
Мене того вже нема,
Нехай вас сум омина.

Цьогоріч не трапилося дива теж,
До свого життя я не дістався меж,
І свій побут завершити я не зміг,
Тож продовжується думок чорних біг.

А я пірну у труну
Й піду я на глибину;
Мене немає давно,
Наразі дім мій — це дно.

Нема чужої вини,
Що прагну я до труни;
Природним струмом ще б’є
У тім’я темне моє.

Холодна кров-рідина
В тілі, що з’їла труна;
Природа ніяк не вб’є,
Подовжуючи своє.

Зупинка остаточна -
Це дерев’яна труна;
Сторінки долі мої
Нехай згорять у вогні!

середа, 11 січня 2017 р.

Успокой

Смерть с косой и на коне,
Приди за мной, приди ко мне, -
Тебя зову я к себе в гости,
Чтоб забрала ты мои кости.

Чтоб снега не испугали,
Чтоб сугробы не мешали,
Чтоб мороз не отпугнул
Тебя, о, миссис Смерть!

Я теряю всё, что можно,
Всё чего-то жду, но ложно,
У терпенья с болью — пул...
Отними хотя бы треть!

Весна придёт за злой зимой,
Меня же, Смерть, ты успокой,
Чтобы её я не дождался,
Чтоб с этим миром распрощался.

Или же хотя бы к лету
Покажи тропу мне к деду,
Чтобы не застал я зной,
Успокой меня, Смерть, успокой.

Ты же знаешь, что я просьб не озвучиваю,
Ты же знаешь, Смерть, то, о чём мечтаю,
Как тебя желаю и желанием пылаю...
Не прошу людей, тебя лишь умоляю.