Труна

Торік пластівцями падав білий сніг,
Може, випадковість то, а може — збіг,
Те, що й досі в домовину я не зліг,
Не поклав до сходу своїх ніг.

А я пірну у труну
І ляжу на мілину;
Мене того вже нема,
Нехай вас сум омина.

Цьогоріч не трапилося дива теж,
До свого життя я не дістався меж,
І свій побут завершити я не зміг,
Тож продовжується думок чорних біг.

А я пірну у труну
Й піду я на глибину;
Мене немає давно,
Наразі дім мій — це дно.

Нема чужої вини,
Що прагну я до труни;
Природним струмом ще б’є
У тім’я темне моє.

Холодна кров-рідина
В тілі, що з’їла труна;
Природа ніяк не вб’є,
Подовжуючи своє.

Зупинка остаточна -
Це дерев’яна труна;
Сторінки долі мої
Нехай згорять у вогні!