Не біжить небіжчик небіжа

Я втрачаю сміх,
У Пекло вирушаю,
Споживаю гріх,
Долю спокушаю
На важливий крок
І на подарунок,
Штучний щоб вінок
І тіло в пакунок,
Що труною зветься,
Що із дошок збитий,
Де вік розіб’ється,
Темрявою вкритий.
Сидячи, лежу,
З подихом вмираю,
Мовчу й не кажу,
Бо не довіряю
Тим, хто поряд є,
Тим, чий інтелект
Лиш нормальним є
Й поганий ефект
Випромінює,
Втілює собою
Примітивне все,
Завдає що болю
Голові і нервам,
Підсвідомості
Моєї печерам
І моїй двомовності.