17

Аби ж вікно в життя або хоча б кватирку,
Про двері чи ворота — годі й думати,
Натомість пропонують лиш шпаринку,
В яку комарику і хоботок свій не просунути.

Поширюю історію,
Що особисто створюю;
Разом із недовірою
Ланами йду над прірвою.

Смерті своїй сприятиму,
Як її руки цілуватиму,
А на моїм чолі — мішень,
І там вона давно, не день.

Чи мої мізки іще цілі,
Чи маю нерви уцілілі;
Хто відведе й покаже хто
Ціль, що очолила моє чоло.

В процесі зачинення вагомої брами
Хтось підштовхнув навмисно ззаду,
Підклавши свиню волохату у вигляді травми
Й візуалізувавши криштально-чисту зраду.