Кара

Подається струм у скроні,
А з ним з’являється хаос, а з ним прокидається буревій,
Але згодом рожевий поні,
Разом з єдинорогом і пегасом, знімає все те подихом вій.

На самому вістрі ножа,
Там, де є край, там, де кордон, там, де остання межа,
Похований там надійно я
Й уся керамічна пательня моя, і доля, що геть не сподобалася.

Здивованні дивляться очі
З подивом в погляді, з заздрістю ночі й північним домкратом,
На сьогодення і стан поточний,
Де я роблю удар, не рухаючись, де я мовчки кричу гучно матом.