Я не той

Вкороти, благаю, мені віку,
Бо я не личу твоїм посмішкам;
Довічні муки доводять вже до крику,
Та не дають замкнути побут цим ключам.

До твоєї сукні теж я не пасую
Й не личить сум твоїм очам з любов’ю;
Я все зім’яв, тепер про те жалкую,
Уздовж судин руки прасую, бавлячись із кров’ю.

Знаходжуся біля твого життя,
У котрого зелені очі й гарні вії,
Але дисгармонійно особа моя вигляда
Поряд з красою світових масштабів в дії.

Отруюю своїм характером твій дух,
Спаплюжую словами настрій твій;
Такою сутність є моя, де кожен рух,
Попри протести мозку, йде на нахабний бій.