Екс

Я не живу навмисно,
Я не жую корисне,
Існую ще я, звісно,
Та в світі мені тісно.

Так давить порожнеча,
Так тисне ворожнеча,
Мрію ж про кровотечу,
Зводячи власні плечі.

Поміч була б доречною
З дорогою безпечною,
Направили би на яку
Дупу мою аж ніяк не м’яку.

Нічого не втрачаю,
Крім тих, кого кохаю,
Але з ними, до речі,
Ми не сплануємо втечі.