Продовження

...Втомився вже за тими сумувати, кого в житті своїм я ані разу не зустрів,
Втомився я від спроб отих, яких, нажаль, жодного разу зробити так і не зумів,
Втомився перейматись тими гадами з минулого, яких я вчасно тоді не зупинив,
Втомився згадувати ту історію, що сидить поруч, без штанів і навіть без трусів;
Втомився я приймати допомогу від тих діагностичних, надати хто її не має змоги,
Втомився я отримати хотіти те, чим, впевнений, справжній мій стан не дозволятиме ще довго володіти,
Втомився я, що в ребрах колить кістки поворот і ще втомився, що сверблять оці тонкі і світлі ноги,
Втомився я від бойової пісні комарів, а також злої пісні, що заводять вередливі діти;
Втомився я боятись волохатих і величезних, як собаки, (їх ще зовуть тарантулами) павуків,
Втомився не подорожувати, тим самим не пізнаючи і не долаючи нових свідомості шляхів;
Втомився я чекати на вологу, холодну, темну й вітряну, бажано з блискавкою, погоду,
Втомився також бачити лиш пил і холод, замість того, щоб милуватися, бачучи дівочу вроду,
Втомився я, що в далечінь завжди спішать Дніпровські тепло-жовто-свіжі води,
Втомився обирати хибні напрямки, себе до них штовхаючи і кажучи “іди, а не чекай нагоди!”;
Втомився потрапляти я у нецікаві і брудні для тіла й розуму пригоди,
Втомився в голові тримати увесь час складні паролі, шифри, явки, коди,
Втомлює мене існування у холодних і грьобаних, від життя минулого, руїнах,
Втомлює те, що давить вага атмосфери, яка пішла би геть, та зупиняється на стінах;
Втомлює напруга, яка з'являється, коли долаю чергові стандарти,
Втомлює злі рок і доля, яка так схожа на азартну гру за круглим столом у карти,
Втомлює занадто велика й нескінченна, занадто зайва погана залежність,
Втомлює й те, що люд забув, що означає дует слів наступних: “єдність”, “чесність”;
Втома є від того інтелекту, складним буття що робить і щоразу він
Все марно стрімголов біжить вперед і сильно хоче радикальних змін;
Втомило мене то, що увесь час, проведений моєю оболонкою в будинку, нерви смикає
Від збудників, подразників різноманітних, кожен із яких зробити дих на повнії легені не дає;
Втомлює ще й те, що щось потенціально приємне у перспективі трапляється невчасно,
А людина, за вітчизняною своєю натурою не вміє природі дякувати красно;
Втомлюють свої унікальні, не знаю, звідки намальовані, але “не в тему” смаки,
Втомлюють напади, провокуючи відвертаючі рухи головою і те, дратують як, собіподібні,
Втомлюють починання тих тварин, що якісну справу зробити, через мозок динозавру, не здібні;
Втомився я від компанії наглядачів, від яких хочеться за штори інформації, розпусти і багна тікати,
Але обламуватись знов і знов, виходячи з в'язниці і потрапляючи за ґрати;
Втомили мене дуполизи, що дозволяють самі всіляким педикам з собою грати,
Не маючи утім душі у голові чи серці або особистих принципів... Так хочется їм в пику дати!
Втомила і відсутність ран загоючої, з рожевих мрій, такої необхідної тиші,
Втомив і друк лише за допомоги, нехай зручної, але усе-таки комп'ютерної миші,
Втомився я терпіти біль, закриваючи її ганчіркою тупорилої натягнутої усмішки,
Втомився, що автівками забруднюють довкілля й нелюбов гуляти пішки;
Втомився я блукати темними провулками свідомості і бачити видіння,
Не маючи грошей, не маючи бажання спеки й свят, натомість маючи відсутність розуміння,
Втомився поступово і стабільно втрачати усе дороге, надзвичайно важливе, що розслабляє,
Отримуючи замість першого те, що в зоопарку людей абсолютно нічим не тримає;
Втомився я за шумом телевізору, натовпу, електронної напруги, криків, галасу,
Втрачати речення з рядками, не вбачати від зелені й апаратури зовнішню красу,
Втомився я від зайвих прошарків нахабної фарби неприродніх не до місця кольорів,
Втомився я чекати сірих хмар, що родять пару злив, натиск яких усе б те змив;
Втомився я від даунів, що видають за правду свої власні і постійні помилки,
Втомився сильним бути навіть у той час, коли заряд внутрішньої батареї біля нуля,
Втомився я, що філіжанки справжні тільки з порцеляни, а файні не з горілкою чарки,
Втомився я, що гопники тусуються й паразитують на державі, як козака вбиває куля зла;
Втомився я від зникнення бажання й чекання, коли знов воно нагряне,
Втомився я від змін орієнтацій, коли над головою було небо білим, а через мить воно багряне,
Втомився я чекати й мріяти про сьогоденний і різко з'явившийся кінець...
Гадаю, досить негативу вже. Завершую свій монолог таким відомим для народу словом, як “пиZDFць!”.

Я втомлююсь, втомлююсь, втомлююся
Сидіти і бачити, що кожен типок — свиня;
Я втомлююсь, втомлююсь, втомлююся
Сидіти і бачити, як тхне сім'ти.

Я втомлююсь, втомлююсь, втомлююся
Мрію одну тримати, яка ніяк не втілиться;
Я втомлююсь, втомлююсь, втомлююся
Чекати на кінець, але не йти.