Вивих мозку

Звикаю відчувати себе винним
Щодня, не знаючи, що вже накоїв;
Звикаю бути демоном я чинним
І не вживаючи хмільних напоїв.

Мені наразі з даунами жити лячно,
З ними співіснувати не хочу однозначно;
Вони мозок пережовують мій, смачно
Плямкаючи і дратуючи психіку значно.

Я повинен бути з ними вдячним,
Маю реготати з їхніх тупих жартів,
Я повинен з ними милуватись дачним
Сезоном брудо-спекотним й без смартів.

Мої думки — в землі і хробаках,
Мізки мої смердять димом, мабуть,
Тріщить від їх ваги картонний дах,
Нехай лишень вони вас не їбуть.

Між розумом і добротою
Я обираю перше і ховаюся в тіні,
Аби не випробовували свою зброю
Люди, коли я вже не на коні.

Доля лише з очікувань й терпіння
Забембала до самого коріння;
Я хочу, щоб цей рік довів мене до рівня,
Після якого відрубають мені голову, як в півня.

Лікоть розіб’ю, серце поховаю,
Кров’ю з цукром й сіллю залишу послід;
Більше ні про що вас не попрохаю,
Знов під ранок провалюся в сон на вічну мить.

Розуму останками ще розумію,
Що відштовхнути треба близьких,
І по хую, шо наодинці змарнію,
Підсковзнувшись на мріях слизьких.

Розширяються хмари й кордони
Болю, страждать, про смерть думок;
Руйнування захисної оборони
Вже так близько і пролазить як грибок.

В думах чорних на екрані застиг вовк,
Я хотів би на питання на усі відповісти,
Та злий рок тримає голос, що замовк,
Тож один вбачаю вихід — відійти.

До інших низів, висот, другого світу,
До чужого виміру, інших структур,
Де всі душі вже дорослі і не вередують діти,
Де не хочеться нікому одягу з кутюр за тисячі купюр.

Хочу здохнути або ж заснути на віки,
Впасти в кому й подорожувати хвилями,
Звивистими шляхами із сірої речовини ріки
Чи, як альтернатива, літаючи й махаючи своїми крилами.