Кров

Вікно у світ в екрані монітора
Покаже, що Земля давно вже хвора,
Прогрес хвороби видно оком неозброєним,
Він набирає обертів з кожним злочином скоєним.

Бачу, людям пофіг, як вживати страви,
Чую, людей не парить, з ким робити вправи,
Люди твори не збирають — душам роблять втрати...
Якщо хтось не вкурив, я щойно мовив про піратів.

Заспокоюють лишень думки
Про моєї крові швидкі і червоні струмки,
Думи про те, як наразі вогонь мій згасає,
Як заплющую очі назавжди й душа моя відлітає.

Ненавиджу вихідні і всі тупі свята,
Ненавиджу уві сні бачити собаку, замість кота;
А мене турбує відсутність у людей логіки й краси сприйняття,
Небажання прагненнь до культури, естетики... Мені не потрібне таке “життя”!

А мені важливо, як їсти,
А мені важливо, чим їсти,
А мені важливо, де сісти,
І щоб посуд був мій геть чистим.

У тяжко-важку годину
Встромлю голку у судину,
Гострим лезом по шкірі -
Це мої щоденні мрії.

По чолу б ножем,
Щоби кров дощем,
Зливою на стіни
Залишу світлини.

Водограй червоний -
Через мозок повний
Тремтінням, збудниками
Й руками-сірниками.