Окріп

Я зірву дві троянди,
А тоді — дві кульбаби,
Я блюю на стандарти,
Відправляю їх в мандри.

Я зірву свою маску,
Я відкрию легені,
Що схожі на запаску,
Але ще більш страшенні.

Я зірву свою шкіру,
Вийму душу назовні,
Падаючи у прірву
Тих очей, жахом повних.

Підірву ті мости,
Що не мають сполучень;
Що життя викладало,
Те вивчав я, як учень.

Я роками чекав,
Щоб отримати змогу,
Попри біль, як упав,
Вилити правду богу.

Я просто із разу у раз
Даремно вбиваю свій час
І кличу смерть на допомогу,
Щоб утягла мене в Пекло за ногу.