Шляхами сірої речовини

Я блукаю між поверхів,
У руці тримаючи пісню,
Помічаю погляд, який з плином часу змарнів
Через пагубні дії і справи і страви, що некорисні.

Я шукаю виходу в скло,
Тиняючись по задвірках,
Хоч мине мільйон років перш ніж світле тло
Постане переді мною, ваблячи заховатися в своїх дірках.

Я тиняюся по провулках
Підсвідомості власної,
Заїдаючи сором отрутою, яка міститься у пігулках
З упаковки з зображенням пари хворої і нещасної.

Я парю або ж повзаю
По лабіринту думок,
Увесь час рівні складності змінюю, а своєю дикою позою
Сам себе заганяю у замкнуте коло або невеличкий куток.

Я не їздитиму й не літатиму,
Я блукатиму далі й шукатиму,
Допоки вистачить сили духу, хороших людей не лякатиму,
Але знаю напевно і на всі сто, що їх ні про що не благатиму.