Навіщо?

Навіщо думки свої озвучувати,
Коли вони сіють погань навколо?
Навіщо свій норов накручувати,
Якщо він руйнує, як вийде за коло?

Навіщо питати про очевидне,
Коли і так все давно зрозуміло?
Навіщо казати про невідповідне,
Якщо вже тремтить душа і область тіла?

Навіщо власні вірші вголос не заспівати,
Коли із-за ребер вириваються цілі рядки?
Навіщо в чорно-білу хусточку мовчати,
Вирощуючи з реченнь і зі слів грядки?

Навіщо руки, якими цигарку неможливо потримати?
Навіщо хата, якщо її домівкою не виходить сприймати?
Навіщо щось вагоме отримувати, якщо відомо всім заздалегідь,
Що незабаром будемо втрачати, натомість лиш отримуючи мідь?

Запитую ще раз: навіщо з чорними дахами хати,
Які своєю власністю нема можливості назвати?
Навіщо завдавати болю родичам і друзям чи знайомим
Своїми реченнями і світоглядом на всю макітру хворим?