Давлючі спогади

Повільно я втрачаю здоровий глузд,
І матюки скрізь випускаю зі своїх вуст;
Я вже не знаю, що я таке, хто є такий,
Я прокидаюсь і засинаю завжди злий.

Вже не турбує мене зовсім, що навкруги,
Залишилось лише кохання й три вороги;
Життя забрали і відвезли за сто “ка” “ем”,
З ним разом заховали моїх бажань гарем.

Колись, у спеку, радів я сонцю й хмарам,
Коли до них тягнувся я і виїжджав із брами;
А з ними місто, автівки й, звісно, люди,
У будь-яку погоду, із грипом й без застуди.

Повітря, музика й вампири-комарі
Залишились у спогадах, як знімки вже старі;
Прогулянки із пивом і кУмпанією
Усмішку дарували, я вертавсь додому з нею.

Якби ж тим спогадам усім натиснути Delete,
Покласти душу свою й серце у холодний лід,
Щоб заморозити їх швидко до ліпшого часу,
Коли я знову зможу бачити і чути лиш красу.

Кому потрібний негатив? Мені — так точно ні!
Бажаю, щоб душа співала й хочу чути ті пісні!
Можливо, повернуся — все в світі цьому може бути.
Піду відпочивати! Все файне — не забути!…