Тричі мертвий

Попри перепони і коліщатка,
Виснажений дух мій схопи і відвези
На той темний світ, до смуги Пекла...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри твою доброту і злі розмови,
Що ми звикли чути з екранів ЗМІ,
Ти зв’яжи мій дух, щоб задихнувся...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри умовляння й інші фактори,
Типу льоду і морозу, типу коренів зими,
Яму швидко вириють машини-трактори...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Попри біль очікувану у майбутньому,
Всі ймовірні фобії, що окупують ці низи,
Мене видали подібно зубу кутньому...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Не так, як вампир, так, як перевертень
Ти мою горлянку перегризи,
Заплямуй наш спільний березень...
Тричі вбий мене, мене вбий три рази.

Відчуваю відчай

Відчуваючи занепокоєння,
Лихо згадую все, що скоїв я;
Відчуваючи до покидьків зневагу,
Проявляю до розумних фунт поваги.

Ой, смереко, чарівна моя смереко,
Забери мене до Пекла;
Ой, смереко, чарівна моя смереко,
Відведи мене до Пекла.

Місяць на небі, проте якось темно -
Це мозок мій генерує, напевно,
Темну матерію усіляку,
Страх трансформуючи у переляки.

Син моїх батьків

В батьків моїх є син і цьому сину
Бажаю я, щоб він нарешті вже загинув;
Він з пісюнцем, тож чоловічої він статі,
А його принципи і погляди є кляті.

Сходинками крокує він з веселки,
Тримаючи в руці своїй виделку,
Якою він жере, немов отой пиріг,
Життя батьків, у спеку їсть й у сніг.

На все він має власну точку зору,
Яка з нормальним людом геть не співпадає,
Він любить пиво і прозору воду
Із Дніпра, єдиним цілим стати з нею він жадає.

17

Аби ж вікно в життя або хоча б кватирку,
Про двері чи ворота — годі й думати,
Натомість пропонують лиш шпаринку,
В яку комарику і хоботок свій не просунути.

Поширюю історію,
Що особисто створюю;
Разом із недовірою
Ланами йду над прірвою.

Смерті своїй сприятиму,
Як її руки цілуватиму,
А на моїм чолі — мішень,
І там вона давно, не день.

Чи мої мізки іще цілі,
Чи маю нерви уцілілі;
Хто відведе й покаже хто
Ціль, що очолила моє чоло.

В процесі зачинення вагомої брами
Хтось підштовхнув навмисно ззаду,
Підклавши свиню волохату у вигляді травми
Й візуалізувавши криштально-чисту зраду.

Зла казка

Показати мені можеш лише добру казку,
Та це вже не змінить в житті моїм поразку;
Порятунок з рученят твоїх я волів би взяти
Той, що допоміг би життя гай подолати.

Закінчи моє життя, зруйнуй його до біса,
Нехай зникне із поверхні вежа моя лиса;
Покажи злу мені казку, щоб із злим фіналом,
Стану овоча мені якось вже замало.

Не біжить небіжчик небіжа

Я втрачаю сміх,
У Пекло вирушаю,
Споживаю гріх,
Долю спокушаю
На важливий крок
І на подарунок,
Штучний щоб вінок
І тіло в пакунок,
Що труною зветься,
Що із дошок збитий,
Де вік розіб’ється,
Темрявою вкритий.
Сидячи, лежу,
З подихом вмираю,
Мовчу й не кажу,
Бо не довіряю
Тим, хто поряд є,
Тим, чий інтелект
Лиш нормальним є
Й поганий ефект
Випромінює,
Втілює собою
Примітивне все,
Завдає що болю
Голові і нервам,
Підсвідомості
Моєї печерам
І моїй двомовності.

Зомбі-попс

Спи собі сама,
Бо у мене сили більш нема;
Спатимеш сама,
Коли мене геть забере пітьма...

Олені, олені -
Мізки мої вже вкрай стомлені;
Дивні створіння
Мене наближають до рослин коріння...

Я готовий здатись без бою,
Мігрувати до місця, що зветься труною;
Я здаюся без бою,
Б’ючи лезом судини, що мандрують рукою...

А я пливу у човні,
Немов у тому багні,
Мене несе течія,
Якомога далі з життя.

Ночуючи у труні,
Кажу “привіт” Сатані;
Лави знесе течія,
Звільнить мене від життя.

А я вишу в зашморзі,
Кров на моїм одязі,
Мене нудить від буття,
Мене нудить від життя.

А я лежу у морзі
І так спокійно мені,
Я цього довго чекав,
Безліч надій покладав.

Труна

Торік пластівцями падав білий сніг,
Може, випадковість то, а може — збіг,
Те, що й досі в домовину я не зліг,
Не поклав до сходу своїх ніг.

А я пірну у труну
І ляжу на мілину;
Мене того вже нема,
Нехай вас сум омина.

Цьогоріч не трапилося дива теж,
До свого життя я не дістався меж,
І свій побут завершити я не зміг,
Тож продовжується думок чорних біг.

А я пірну у труну
Й піду я на глибину;
Мене немає давно,
Наразі дім мій — це дно.

Нема чужої вини,
Що прагну я до труни;
Природним струмом ще б’є
У тім’я темне моє.

Холодна кров-рідина
В тілі, що з’їла труна;
Природа ніяк не вб’є,
Подовжуючи своє.

Зупинка остаточна -
Це дерев’яна труна;
Сторінки долі мої
Нехай згорять у вогні!

Успокой

Смерть с косой и на коне,
Приди за мной, приди ко мне, -
Тебя зову я к себе в гости,
Чтоб забрала ты мои кости.

Чтоб снега не испугали,
Чтоб сугробы не мешали,
Чтоб мороз не отпугнул
Тебя, о, миссис Смерть!

Я теряю всё, что можно,
Всё чего-то жду, но ложно,
У терпенья с болью — пул...
Отними хотя бы треть!

Весна придёт за злой зимой,
Меня же, Смерть, ты успокой,
Чтобы её я не дождался,
Чтоб с этим миром распрощался.

Или же хотя бы к лету
Покажи тропу мне к деду,
Чтобы не застал я зной,
Успокой меня, Смерть, успокой.

Ты же знаешь, что я просьб не озвучиваю,
Ты же знаешь, Смерть, то, о чём мечтаю,
Как тебя желаю и желанием пылаю...
Не прошу людей, тебя лишь умоляю.