Лід.

Шикарна дівчина з ім’ям моєї казки,
З тобою весело проводити свій час,
Коли з тобою я, ховаю свої маски,
Твоє обожнюю волосся, і очі – просто клас!
Втрачаю розум від природньої краси,
Якої в тобі знаходиться багато,
Пелюстки-губи, наче квіточки з весни,
Якими насолоджуватись варто.
І взагалі уся, від низу і до верху,
Де кожен міліметр випромінює тепло,
Мені подобаєшся. Навкруги все меркне,
Коли з тобою залишаємось удвох.
Радію, як дитина, кожній миті,
Мої бажання не зіпсує бруд,
В твоїх руках моя рука, як в оксамиті,
Про тебе спогади я бережу на серці, тут.
Твій запах у повітрі намагаюсь я зловити,
Малюю образ твій в думках своїх щодня,
Не можу уявити, як раніше міг я жити,
Коли не гріла мою душу посмішка твоя.
Здається навіть небо стало яскравішим,
Здається хмари піднялися набагато вище,
Тебе шукав я зпоміж мільйонів інших,
Але зненацька стали вони гірше.
Це сталося тоді, коли побачив я тебе,
Таку тендітну, ніжну, справжню,
У грудях серце загорілося моє,
Я зрозумів, що ти найкраща.
Коли ми познайомились поближче,
В полоні почуттів я опинився,
Кохання водограєм злітає усе вище,
На блиск очей твоїх віками б я дивився.