Вікно

Лежить тягар на плоді душі,
Кілограмами роздавлюючи його,
З нього зтікають краплі у вірші,
Розкриваючи вікно до простору свого.

Коли біль не б'є у це вікно,
Коли спокій світить десь згори,
Завжди відчинене стоїть воно
І з нього видно, як ідуть вороги.

А ми візьмем гармату і висунем з вікна,
Постріляєм ворогів і підем святкувать.
Хай вороги ідуть у дупу до слона,
Чи будемо нещадно їх усіх винищувать.

З вікна ще видно небо
І чути через нього, як птахи співають,
Тож скажемо “не треба”,
Коли вікна усі візьмуть й позачиняють.

Вікно суттєво збільшує оселю,
Вікно світлини різні нам показує,
Саме з вікна до дзеркала й на стелю
Сонячний кролик приходить і заскакує.