Шось таке

Зранку майбутнього тисячоріччя
Ти, напевно, відкриєш мені свої обличчя,
Та чекати потрібно ще так багато часу.
Посміхнешся і намалюєш бажання,
Котре в тобі з’явилось у цей день востаннє,
Оминаючи дурну, стереотипну масу.
Відвернешся й покличеш поїхати з тобою,
Налякаєш, покажучи свою таємну зброю.
Боже, скільки ще залишилось чекати?
Оминая пустелі і пагорби зелені,
Ми по дорозі їдемо немов по стелі.
Яку кількість часу марно надію тримати?
Я чекаю й чекаю, та не розумію –
Чи тікаю я, чи перетворююсь в повію.
Бачу світло попереду, а може то зірка.
Наближаюсь, ховаючи страх у кишеню,
У глибоку, страшну і темну кишеню,
Що визирає зі штанів і що схожа на дірку.
Я не готовий до великого кохання,
Для мене це нездоланне змагання,
Для мене це усе є зайвий непідйомний тягар.
Хотілося мені колись позабавлятись,
Коханням добами, без зупину, займатись…
Маю надію, ви розумієте, про що іде базар!?