Нерозділене

Тебе я не триматиму, тебе я відпускаю,
Іди собі у ніч до кого закортить,
Хоча і сумуватиму, хоча надію маю,
Що я десь, чимось зможу тебе задовольнить.
У спогадів ріку пірнає моя мрія,
Шукає там тебе та бачить вдаличі,
Милується, витягуючи свою довгу шию,
Та я не забуваю, що я на мілині.
Відносинам усім прийшов злорилий край,
Зламав, що ми удвох так довго будували,
Все, що тобі приємне, з собою забирай,
Забудь мене і думай, що мене не існувало.
Довіку пам’ятатиму тебе таку жаданну
І бачитиму я щоночі світлий образ твій,
Надалі існуватиму, та це вже не життя,
Коли я не вилазитиму з рожевих своїх мрій.
Обшарював місцевості з метою там знайти тебе,
Бо полум’я із мого серця фіг хто забере.
Мабуть, вже було пізно тому що не знайшов,
З нічим, із боку в бік хитаючись, додому я пішов.