Маю те, що маю

Вологі, а ще прохолодні долоні -
Такі вони на дворі, в хаті, на балконі;
Холод у грудях, легені в полоні,
А серце прагне вистрибнути назовні.

Погані думки у справу погану
Перетікають, і, мов з водопровідного крану,
Крапають на рану, а я продовжую
Тримати зубами руку за шкіру, яку зношую.

Те, що давно було, пече і досі,
Аромат свободи глибоко у носі
Згадують рецептори й наразі ще не в змозі
Казати згадкам “ні”, які вже на порозі.

Кара

Подається струм у скроні,
А з ним з’являється хаос, а з ним прокидається буревій,
Але згодом рожевий поні,
Разом з єдинорогом і пегасом, знімає все те подихом вій.

На самому вістрі ножа,
Там, де є край, там, де кордон, там, де остання межа,
Похований там надійно я
Й уся керамічна пательня моя, і доля, що геть не сподобалася.

Здивованні дивляться очі
З подивом в погляді, з заздрістю ночі й північним домкратом,
На сьогодення і стан поточний,
Де я роблю удар, не рухаючись, де я мовчки кричу гучно матом.

Я не той

Вкороти, благаю, мені віку,
Бо я не личу твоїм посмішкам;
Довічні муки доводять вже до крику,
Та не дають замкнути побут цим ключам.

До твоєї сукні теж я не пасую
Й не личить сум твоїм очам з любов’ю;
Я все зім’яв, тепер про те жалкую,
Уздовж судин руки прасую, бавлячись із кров’ю.

Знаходжуся біля твого життя,
У котрого зелені очі й гарні вії,
Але дисгармонійно особа моя вигляда
Поряд з красою світових масштабів в дії.

Отруюю своїм характером твій дух,
Спаплюжую словами настрій твій;
Такою сутність є моя, де кожен рух,
Попри протести мозку, йде на нахабний бій.

#хочу_додому

Тягнувся б до гострокінцевих зірок,
Так заважає ж низького рівня стеля,
Зробив би додатковий або зайвий крок -
Не дозволяє невидима, але надійна скеля.

Втік би від буття і від щоденних укусів
Зубами зі смородом, як у лайна,
Проте вартові наглядають і зупиняють у русі
Пориви мої позбутися мозку свого майна.

До самогубства і виходу духа з дірок
Не допускає клято-демонічна оселя,
Пустив би тепло-червоний струмок -
Так висушить же його чужа пустеля.

А за плечима ходять істоти безтурботно
І їх самотужки мені наразі не здолати,
Вчергове довгих років побажають спекотно
Мені, а я знаю, що й зараз їх вже забагато.

Вдома — втома, вдома — втома,
В голові моїй — судоми,
Мозок захлисне солома,
Яку підпаліть і йдіть собі додому!