Лук

На рёбрах — решётка,
На яйцах — затвор,
Хоть я и не тётка,
Но целюсь в упор.

На веках есть сетка,
А на бровях — шторы,
Послушай-ка, детка,
Я не хочу ссоры.

На пальчиках нитки,
На нитках узлы,
А ногти, как плитки,
А гланды — козлы.

В бок смотрят усы,
А сердце в капкане
Снимает с чёрной полосы
Язык и горесть топит в стакане.

Сгущаются шрамы
В тёмном подвале,
С собачками дамы
Пред властью постали.

Паштет из печёнки
Готовишь-готовишь и жрёшь,
Рулет из мошонки
Также сожрёшь и элем запьёшь.

Масло сочится из сала,
Жир выделяет мокроты,
Изо рта запах застойного кала
Всех доведёт однажды до рвоты.

Рефлексы рефлексами остаются,
Спазмы из мозга сок выжимают,
Поры соплями уже не плюются,
Ведь помнят последствия, не забывают.

Шурупы — картинки,
Лишь без картошки;
Ботинки свои я по-старинке
Стравлю чужой кошке.

Забились клапаны в природе,
Ресурсы подошли к концу,
Силы у тромбов на исходе
И паутинки подлецу к лицу.

А железа всё травит сон,
А метастазы интриги вьют,
Мускулатура — поролон
И на него трупов кладут.

Женский таз взор привлекает,
Сознание мех будоражит,
Егорка же страдал, страдает
И эпитафию в письме покажет.

Суставы, как петли
Старых дверей;
Тьма ли, песок ли, свет ли,
Гайками с болтами питают людей.

Кишечника соседи - пузыри,
А генов кишки парят клетки;
Если увидишь ошибку - сотри
И пусть у ДНК сотрутся ветки.

Собирается истощение
И не видно же ж изменения;
Я не спрашивал сроду мнений и
Копил смолы и соду в падениях.

Зубы — рояля гнилая душа,
Где клавиши трогают струны,
А плавленый сыр висит на ушах,
Как плавают по воздуху руны.

Не атипичные судьбы гиен
Смеются цинично и скалят пасти,
Я до сих пор не убиен,
Но порвано в страсти счастье на части.

Дай!

Марно продовжую шукати свого існування кінець,
Проте близькі люди зводять мої шанси на нівець,
Так, що, перепрошую, але не дякую.
Можете тепер вважати мене невдячною макакою.
А що! Усе більш ніж логічно,
І по цимбалам, якщо вважаєте мій випадок клінічним!

Так от, шкварчать соковиті шматочки бавовняних легень,
А я лише нюхаю дим з парами і не збираюся співати пісень
Про долю злу, що знаходиться на довгих старих шампурах,
На вістрях гострих і блискучих, що відображає жах на дзеркалах.
Тек-с, є тут спонсори, благодійники або банальні меценати,
Хто хоче мене в решті решт посадити за справжні грати чи покарати
За всі мої грьобані пороки, хтиві гріхи, погані справи й іншу гидоту,
Прибивши, немов скотиняку, у чистий четвер чи ж у пречисту суботу?
Або підгоніть мені повію, тільки щоби найдешевшу й стрьомну,
Щоб у неї був цілий гербарій... тобто букет хвороб від Венери повний,
Аби вона не погидувала непристойностей й вступила у статевий акт
Зі мною, чимось надійним нагородила, до глибин душі шоб дістав той факт,
Інформуючий про фініш всьому цьому лайну. А я б тоді пивом свій тракт
Шлунково-кишковий привітав з цією грандіозною подією -
Секасом з бажаною, жаданою, майже омріяною привабливою зовнішнє повією.
Відчайдушно продовжую штовхати відчай, як роблю зазвичай, у власний стравохід,
А від цього псується мікрофлора, яка створила там свій світ, що роздимає мій живіт.
Коротше кажучи, мені потрібна блядь, яка б запалила пристрастну спеку
На моєму ліжку й надала би якісні послуги, хоч і попри небезпеку
Чергового облому -
Лишитись у цьому світі чужому.

СНД

Фарби — з барвами,
Курви — з лярвами,
Хвойди — від повій,
Шльондри — від подій.

Податки на життя,
Що схоже на сміття,
Сплачував й сплачуватиму,
Допоки дихатиму.

Розірваними клаптями
Зіпсованих матерій
Годують й платтями
Розводить люд бактерій.

СНІДанків я не маю,
Лиш повітря хапаю,
Тож несіть мені СНІДу
Хоча б до обіду.

Пин

Северный тюлень
Приплывал вчера,
Пьяным он был в пень,
Ведь войны пора.

Синенький олень
Был корешем его,
Но один злой день
Изменил в пень всё.

Розовый дракон
Драл серую мышь,
Кончив он как слон,
Заработал прыщ.

Мокрый мой клей,
Ты нарисуй мне
Стаю свечей
На марлевом сне.

Для волос спрей,
Ты нарисуй мне,
Как трахает гей
Работу Моне.

Мой крем для рук,
Ты мне покажи
Сношение сук
Над нивой во ржи.

Потому, потому, что мы — пингвины,
Наше стойло — это зоопарк,
Где смотрители рвут резво свои спины,
Отдавая нам наш корм за так.

Цьогорічне

Зірки — на плечі,
Дірки — у грудях,
Злі пси, до речі,
Зупинять в людях
Струм кровотечі,
Потяг до ближніх,
У мізках сечу,
Гвалт світу сильних.

Втім, небезпечно
Їх годувати
Кістками і, беззаперечно,
Краще тримати
На ланцюгах,
З металу що, а не з нейлону,
У погребах,
Не визволяючи з полону.

ТоКСІ

Токсичні плями навкруги,
Отруйні трави на столі,
Послід лишили голуби,
Бо послідовні птахи ті.

Не полягли ще хвилі дві,
А ти тримаєш гази,
Тримаєш власні кораблі,
Тримаєш в пляшці дві образи.

Підлоги, що над небесами,
Покрита що веселкою,
Торкнулись ноги із зірками,
Немов блискучою виделкою.

Душевний біль видобуває
Цинкову сіль з недр душі,
З глибин свідомість підіймає
Та вивертає нутрощі.

Жахливі погляди в селі
На цноту, свято і культуру,
На квіти й справи польові,
На бренди й абревіатури.

Асимметрия

Асимметричное сейчас,
Асимметричное потом,
Пугающее резко нас
Живёт под офисным столом.

Живут под пафосом жуки,
А я лежал, только не спал,
Существованье вопреки
Оставил бы, так как устал.

Когда-то у меня был дом,
Когда-то, много лет назад,
И я там жил, ну а потом
Устлали мне дорогу в Ад.

Благими намерениями,
Конечно же, а как иначе!
Теперь гнию я в этой яме
И рядышком гниёт удача.

А мир поблизости бушует,
А мир сверкает вдалеке
И красками всё интригует,
А зайчики на потолке...

На самом деле же, под ним
Висят на шторах и воняют
Зловонием таким плохим,
Что все рецепторы прям разъедает.

Так разлагаюсь и гнию,
Гнию, а также разлагаюсь,
Разоблачая мысль свою,
Которой также и прощаюсь.

Бывайте!

Я с мозгами больше не дружу,
Из себя я плавно выхожу,
Свои мысли вам я предложу,
Свою гордость я поклал и ухожу.

Мой асфальт давно испачкан кровью,
Ангел мой не поведёт и бровью,
Когда стану я свою судьбу сыновью
Отдавать, как долг, с любовью.

И конечность не удержит напряжения,
Путь мой — в вечность, без доли сомнения,
Пролегает он лишь через поселения,
Где подчёркнуты слезами песнопения.