ЗаРАЗ

Війна колись мине -
Інакше й не може бути;
Життя поламане,
Багато чого не повернути.

Не зупинити “град”,
Та спробувати варто;
Окупанту копняка під зад
Дамо в котрий раз і будемо раді.

Звільняти нас артОю
Від “лихого Бандери” не треба,
Бо візьмемо в руки зброю
Й надішлемо вам подарунок з неба.

Я разом с тобою,
Ти будь поруч мене, будь ласка,
Я щиро сподіваюсь -

Пройдеться спиною москаля гаряча праска.

Оттуда и сюда

Как будто дома побывал,
Затем вынужденно вернулся в подвал,
Одинокий, холодный, зловещий,

Мрачный, угрюмый, здешний,
Где не радуют солнце и вещи,
Где тысячи дыр и миллионы трещин,
Куда жизни трудно проникнуть,
Но где, в то же время, легко духом поникнуть.

Драгоценные минуты отбираются,
Восхищенья долбонутым продолжаются,
Откусить последнее умудряются
Близкие с родными и не каются;
Повсюду — ловушки, везде – тайники
Расставили «добрые» родственники,
Те, что не меняются,

Которые не каются.

Весна 22

Вдень – абсолютна темрява,
Мерці уві сні,
Поряд — лиш два дерева,
Війна — навесні.

Попри сум і біль,
Незважаючи на сльози з очей,
Я переслідую ціль —
Відбити атаки ворожих речей.

Я знову узрів примар,
Над хатою моєю літають кажани,
Долю на дно тягне тягар,

А голову мою так тягне до стіни.